Люди, як зорі, полишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди талановиті.

25 лютого 2021  року виповнилося 150 років від дня народження Лесі Українки – однієї із центральних постатей в історії національної культури, видатної української письменниці та громадського діяча.

Її життя – гідний приклад мужності, цілеспрямованості, стійкості в боротьбі з життєвими негараздами й навіть із самою собою.

 Родина Лариси Петрівни Косач (таке справжнє ім’я Лесі українки) була великою і дружною. Батьки Лесі – освічені заможні люди, мати, відома українська письменниця Олена Пчілка, дуже дбала про те, щоб діти виросли національно свідомими громадянами, не цуралися простого люду, шанували народні звичаї та традиції, пишалися своїм талановитим народом.

Через хворобу Лесі не довелося навчатися у школі чи гімназії, тому вона наполегливо займалася самоосвітою, вивчила багато мов, добре знала літературу інших народів, навіть написала підручник, за яким її брати і сестри вивчили історію. Але найбільше думала про те, щоб донести до читачів незліченні багатства української мови, українського фольклору.

Сама надзвичайно мужня людина, Леся Українка хотіла, щоб молоде покоління – діти – виростали здатними подолати життєві негаразди, сильними і цілеспрямованими.

З нагоди відзначення ювілейної дати задля популяризації та вшанування творчості письменниці в КЗ «Горянівський ЗЗСО» Обухівської селищної ради відбулися тематичні виховні та інформаційно-просвітницькі заходи: виховні години й бесіди у всіх класах закладу «Обернуся в легенду», усний журнал «До Лесиного віночка» (молодша ланка), перегляд драми-феєрії «Лісова пісня» (середня ланка), настільна гра «Що ми знаємо про Лесю Українку?» (старша ланка), педагогічні читання для вчителів предметів гуманітарного циклу.

На 2 поверсі учнями школи оформлено виставку книг, інсталяцію та постер «Світле безсмертя Лесі Українки», присвячені 150-річчю від дня народження письменниці.

Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає…» (Леся Українка).